Безщасний Иван

Читайте полный текст украинских народных сказок - Безщасний Иван

Був собі безщасний Иван, да такій безщасний, що нема нічого: нема ніякого пристановища йому нігде, даже й одежи ніякої нема в його в драній свиті був. От він и пішов служить. Думає собі: «може, де наймусь. » — Йде, та йде дорогою, коли й йде чоловік навпроти його. «Здоров був, безщасний Иван! » - Дай, Боже, здоровье, дядьку! - А куди ти йдеш? »Пойду: чи не наймусь де: колиб хто найняв, то яб найнявсь, а то ніде жить. — «Наймись у мене, » — чоловік каже. Ну, добре: наймусь. —«А що тобі на год? » — А щож мені на год? — дасте день проса (четвертину проса викосить): може, я розживусь як небудь. - Ото той чоловік каже: дай же та йідьмо. »- Ото прийіхали до дому. лий год. Як вислужив год, хазяін йому посіяв день проса, щоб він ним покористував. Коли- як стало просо спіть, а Горобейов узяв та горобців наслав, а вони и випили просо; а тоді він тілько заплакав, дай пішов с тім, що нема щастя, —нічого й

хоть трохи «Ну, добре; сіСлужить він ці

служив: він йому й давав

не брав більш в того хозяіпа, що щось там грошей, казав: «на тобі хоч грошей трохи на дорогу;» а він и не взяв, — сказав: — не хочу я брать и грошей: коли безщасний, то в мене и гроші пропадуть!

Пішов изнов наймацьця. Йде собі, — коли й зострічає його

знов чоловік другій, — йде навпроти його. «Здоров був, безщасний Иване! -Дай, -Дай, Боже, здоровъє, дядьку! — «А куди ти йдеш? »—Піду, каже, чи не найняв би хто, бо це служив год у в одного чоловіка за день проса, тай пропало — горобці випили. -А той каже чоловік: наймись у мене, — я тобі заплачу, що ти схочеш. » - - Щож? -я грошей не хочу, а дайте мені на год день гречки. - «Ну, добре: дам. » Ото поіхали туда до того чоловіка. Живе він там, и добре йому жить, — ще краще, як у того, що вперед був. Ото став году доживать, — посіяли день гречки. Ото гречка розцвілась саме, а Мороз узяв дай зморозив так, що не поросла — й пропало, що він год служив! Тильки подививсь, дай так пішов со плачем.

Ото пішов знов служить наймацьця. Йде, та йде, коли и йіде на впроти його чоловік конячкою и лошятко біжить маленьке за возом. Зострілись, поздоровкались; а потім и питає чоловік Ивана: «куди це ти йдеш? » — Піду, каже, щоб де найняцьця. Да це служив год одному чоловіку за день гречки, тай дурно- Як дурно? » —Мороз поморозив. - «Наймись у мене й я тобі дам те саме на год. » — -Е, ні: я вже не хочу того. — «А що ж тобі дать? » — Я не хочу нічого: дайте мені оце лошя, як вибуду год, — то, може, чи не лучче покористую лошям: хоч буду піздить на конику! - «Ну, добре, » сказав йому той чоловік. — Ото він давай там служить, в того хозяіна, цілий год. Як вийшов год, до тоді хозяін дав йому того лошачка, а він и пойіхав собі. Йіхав благополучно зразу. А Юрій як наслав вовків на того лошака, а вони прибігли, да отняли, тай иззіли уочивидячки лошака. От тоді, хоч и жалько було йому свого лошачка, да нічого робить — уже не вернецця, — заплакав, дай так минулось.

Пішов изнову, чи не наймецця де. Йде тай йде, коли й зострічає чоловіка — йде кудись: чи на охоту, чи з охоти, бо и ружже було на возі. Ото той чоловік и каже: «Здоров був,

безщасний Иван! » — Дай, Боже, здоровье! - «А куди ти йдеш? » -Е, куди я йду: куди Бог дасть! Піду наймусь... Але, хто його знає, як и наймацьця: бо це служив три годи добрім людям, тай дурно! — «Як дурно? » —Так: що одному служив за *день проса цілий год, та горобці випили; а другому за день гречки год служив, та мороз поморозив, а третему служив год за лошака, та вовки ззіли. — «Ну, то наймись у мене. Що тобі на год? »-А щож мені на год? —тепер я не хочу нічого: дасте свитку да рушницю, бо в мене нічого не вдержицьця, Hy, добре: дам. Ото пойіхали вони до дому. Давай він служить. Служив цілий год у його, а потім як вислужив год, до тоді став одходить од хазяіна, а хазяін дав йому свиту и рушницю. От він узяв, удягся в свиту, рушницю на плече, тай пойшов собі на охоту.

Ото, як зачав йти, прийшов до моря, та по над морем йде тай йде, —коли дивицця — аж плавають три качки на березі. От він и давай крастись до піх, щоб побить. Кравсь, кравсь, — до того докравсь, що вже дві знялись, тай полетіли, а одна сидить такі; а він усе такі крадецця, щоб убить. Коли чує—аж говорить вона йому: » Не бий мене, чоловіче добрий! я тобі в великій пригоді стану. Йди, каже, сюди, ближче, да роспитаємось: як я старша, то я буду над тобою матірью, а як ти старшій, то буду тобі жінкою. » Ото він прийшов ближче зачали там роспитувацьця. Роспитались—аж він -аж він за неі годами старший. От вона сказала йому: «Ну, буду я тобі жінкою.

»

Тоді вони собі пішли, під тином переночували, поки що (бо піде було: ні хати нема ще, нічого), а на другій день взяла вона шовковий платочок, да пішла до лісу, махнула навхрест тім платочком, та сказала: «рубайсь, дерево, возись, дерево, й кладись, дерево! » От, як сказала вона, - так тут як зачало рубацьця, котицьця, складацьця, —така купа накотилась, що крий Боже, яка велика! От тоді вона послала його за майстрами. А він пішов, найняв майстрів, призвав до дому. Тоді зараз вони хотіли йти робить хату, а вона каже: » Підождіть, не йдіть робить: нехай піде позве людей на закладини. » Ото він пішов, покликав людей, и посходились. И до дядька свого пойшов, да став кликать на закладини. А він каже: «куди я пойду до тебе на закладини: чи в тебеж є дерево на хату? » Есть. -Та брешеш: де тобі, грішному, набрать! (А тут того не знає, що вже все готове. ) Пошов вон из моєі хати, не бреши! » Тут взяв, тай вигнав його. Ото він заплакав, тай пішов так без дядька.

Прийшов до дому, тай каже: «Не хоче дядько йти, та ще й віри не йме, що в мене єсть дерево на хату, взяв та мене в потилицю вигнав—каже: пошов, не бреши тут! » Ото вона каже: Ну, нічого: обійдемось и без його! —От, тоді люди кажуть: «ходим же, де ваші майстрі? ходім закладать. А вона каже: --Та не йдіт, підождіт! по переду випить да пообідать треба. -Ото пообідали, да тоді хотіли йти, а вона сказала: Полягайте, та оддиште трохи. -Ото вони полягали, a вона вийшла на двір, та махнула навхрест платочком, та покіль оддихали люди та майстрі—аж уже й построівсь такий дом, що ну! -готовий стоїть... Тілько вийшли на двір, та подивились на той дом. От, тоді вони одправили майстрів, а сами пошли до попа призвать, щоб посвятить хату. Піп прийшов, посвятив йім хату. Тоді вони зачали жить добре-щасливо: дуже багаті, —такі багаті, що багатіші за дядька того, що не хотів йти до його на закладини.

А дядьку да стало дуже завидно, що в йіх більш добра, ніж у його; та взяв, пойшов до пана, да папросив пана так, щоб истребить Ивана из світу. Як же його перевести з світу, щоб не було на світі? Ото надумавсь, — як: так сказав: послать його туди, де сонце заходить! (на край світу. ) —Ото й послав пан од себе чоловіка, щоб приказав так Ивану: «Піди туди — довідайсь, де сонце заходить. » От той пойшов, загадав Ивану: «Пойди туди, де сонце заходить довідайсь, що там дієцьця; а як не пійдеш, так пан казав, що тобі голову одрубає! » Ото він переслухав це, заплакав, —пішов до жінки; «ну, що тут, каже, робить, що пан загадав туди дойти, де сонце заходить; а як не піду, то казав, що голову мені одрубає. » Ото вона сказала: Треба йти. — Взяла дала йому три проскурі и клубочок золотенькій, — сказала: - на тобі оцей клубочок, да куди він буде котицьця, дой ти туди йди: чи через воду, той через воду, чи через огонь, той чорез огонь, —то він прикотицця до самих дверей. А проскуру одну ззіш, як туди йтимеш, а одну там на столі положиш, а третю як до дому йтимеш, то ззіш! (А то-сама Сонцева дочка-його жінка: тим то вона й заправляла так Божіми силами, як хату робила; а то, як він хотів стрилять на воді, йому показалось, що то качки-аж сестри собі. )

От, тоді він пустив клубочок по перед себе. Куди він котицця, туди він йде за ним: чи через воду, той через воду, чи через огонь, той через огонь. Коли й прикотивсь до дверей, а він очинив, поздоровкавсь, а вони його й познали, що це зять йіх; а він цього не знає. А вони и питають його: «чи по волі, чи по неволи? » — По неволі, — каже. «Ну, сідай жеж у нас. » Ото він там сів. Тоді давай роспитувать його за все: як оженивсь и як сюди зайшов. по якому ділу. Коли так: роспитались — аж воно так-як-раз, що він йіх зять... И там ті сестри, а Сонця нема: пойшло по світу світить. - Ото він як роспитавсь — трохи оговтавсь и не боіцця вже нічого: стало йому веселіше якось и радосно. Коли-трохи з годом-прикотилось Сонце, - то вже його теща. От тоді давай там гостювать. Погуляли трохи, а тоді наварили молока, да туди Ивану й загадали вскочить. Він ускочив у те молоко (у цебер), а з молока як вискочив, да такій став ясний, неначе сонце. От тоді сонце и загадало на дзиолику йому пойіхать, подивицьця на виноград, да погулять. От він и пойіхав.

Йіде—коли й сидить Горобъйов на дорозі; а він каже:

«А чого ти тут сидиш? забув, як я служив год за просо, а ти наслав горобців, а вони й попили, — тепер я тобі оддячу! » Як зачав його бить-чисто побив Горобъйова! Тоді покинув, да пойіхав далі. — Коли пройіде трохи - аж сидить Мороз. А він и до того каже: «забув, як ти поморозив мені гречку, —оце за те я тебе побив! » —Пойіхав ище далі. Прийіде— аж сидить Юрій. Він и того давай бить за те, що наслав вовків на його лошака, а вони и ззіли. А тоді прийіхав аж у виноград. Зайіхав у виноград так, що не можно було вийіхать; а він узяв тай запалив виноград, а тоді вийіхав и прийіхав туди знов до йіх. -А тоді Сонце и собі знов пойіхало у виноград. Коли дивицця—аж сидить на дорозі побитий Горобъев; а Сонце и питає: хто тебе побив?. -Праведне Сонце, — одказує Горобьев. А Сонце и догадалось, що це Иван, зять: бо й він такій був, як сонце. А Сонце й каже: «Ну, прости, то я вчора пъяний був! » -Коли йіде дальше-аж сидить побитий Мороз; а Сонце питае: « хто тебе побив? » -Праведне Сонце. — Ну, прости; то я вчора пъяний був! » —Коли йіде далі — аж сидить побитий Юрій; а Сонце й питає: «хто тебе побив? » -Праведне Сонце. — «Ну, прости: то я вчора пъяний був! » — Коли прийіде в виноград аж мало не половина випаленого винограду. От тоді воно подивилось, тай вернулось до дому.

Мороза за Прийіхало до дому, тай давай тоді питать Ивана: «Ну, каже, за що ти побив Горобъйова? » -Еге, каже, за що! я служив год за день проса, а він послав горобців, а вони й випили. - «Ну, не виноват. А Мороза-за що? » -А те, що я служив у хазяіна за день гречки год, а розив. -. Ну, не виноват. А Юрія - за що? -За те, що я заслужив був собі лошака такого гарного, що й ай, а він наслав А виногвовків, а вони й звіли. - Ну, и за це не виноват.

раду на що стілько він и 3M0 випалив? » — Зайіхав туди в середину, а назад не можна було вийіхать, — дак я побоявсь, що(б) дзиц лика не поламать, да взяв, тай запалив. за-що. » От тоді випровадили його до дому.