Царенко Навішній

Читайте полный текст украинских народных сказок - Царенко Навішній

Десь, у якомусь-то царстві, у якомусь государстві був жив собі такий-то царь; не мав од рода той царь до своіх старих літ дітей. Пойіхав він на базар, — от як би и у нас у Корсуні; поторгував він, що йому треба було. И мав той царь собі мужицьку натуру: купив собі рибу солону и пойіхав з базару до дому. И, йідучи, він захотів пить дуже. Вийіхав він на таку гору, що він не знав и його батько, щоб на тій горі та була криница и щоб в тій криниці та була вода. Він захотів дуже пить и він зараз припав до тієі криниці, не перехристившись. и його зараз узяв за бороду проклятий, той що в воду...... ну, значицця, той бісурка. Він тоді — назад, и каже: «пусти! » А він каже-тоб то біс: — ні, не пущу! — А царь його пита: «чом же ти не пустиш? » Подаруй, каже чорт, мині те, що в тебе дома єсть, — то тоді пущу. —А царь одповіда йому: «щож у мене дома єсть? —Есть у мене, каже царь, восмеро коней, таких которими я и не йізжу, а тільки загадаю кучерові, то він приведе до крильця - я полюбуюсь ними, тай назад він заведе у конюшню, — то возьми йіх! » — ні, — каже чорт, a за бороду все таки держить. Єсть у мене вісім волів, — вони у мене не ходять орати и нічого не роблять, а тільки приведуть до мене, полюбуюсь я, та назад у степ опъять велю гнати, — Hi! —опъять каже чорт. — Вже царь переказав все, що було в його найкращого, а чорт все каже: — ні! —а за бороду все таки держить. Бачить царь, що чорт нічого не бере, тай каже: «Єсть у мене жінка таки красавиця що й на світі такоі нема, той візьми йійі тільки пусти. * - Hi! - одповіда чорт. -Думав-думав царь; • щоб то такого, коли й жінку не бере, котру я зоставив на останок, - а вонаж у мене найкраща за все! » Нічого робити: бери, каже царь, те, що знаєш. » —Росписався, що оддасть непремінно. Тоді чорт пустив його. Сів собі царь на коня, тай пойіхав.

А без його, як його не було дома, народились царенко и царівна, и ростуть вони не по дням, и не по часам, а ростуть по минутам: уже таки бігунці гарні! И, може, його за верстов дві угляділа жінка и зрадовалась йому дуже, и вибігла на супроти його з дітьми. Ну, тепер він, як углядів, зараз изомлів. Вона його питає: «друже мій любий! чого ти изомлив? чи то ти так израдувався, що не було од рода дітей, так ти тепер, як углядів, той изомлів, що говорити не можеш? » А він йій одказує: — жінко моя любая! йіхав я з ярмарку и захотів дуже пить, и на таку вийіхав гору, що мій батько и я— от пущу. » От и уже й постарівся — а не зазнаємо там води; а мині показалось криниця и води — хоч изчерни. (Така то повна. ) Побачивши ту криницю: дай, думаю, напъюсь! От, нахилився, а він, лихийнеобачний (тобто чорт), взяв мене за бороду, тай не пуска. Я й просився и молився, а він таки не пуска: «дай мині, каже, те, що в тебе дома єсть, бо, як не даси, той не кажу я йому: » єсть у мене такі коні; він каже: ні; — єсть у мене такі воли, кажу йому; и того не захотів; — я йому казав: єсть у мене красавиця, така, що й кращоі нема нігде, —бери! кажу йому, аби пустив; и того не бере; а я й не подумав, що дав мині Бог таку благодать!.. Деж ми тепер йіх поховаємо, жінко моя люба, щоб йіх не дати йому? —«А щож, каже, чоловіче: треба якось сховати. Викопаймо ми яму під хатою, під причілком! » (Тоді ще не було панських домів, а були хати мужицькі). Викопали яму під причілком, поставили води и йісти всего, и йіх туда повпускали. И тепер взяли зверху закрили и замазали, а самі вийіхали з дому.

Прилітає змій: (чорт та зробився змієм). От, прилітає змій за тими дітьми, шатнувсь він по всій хаті—нема нікого. Він зараз, на самий перед, до кочерги: «кочерга, кочерга, де царь діти подівав? » Кочерга йому одговарює: — в мене царь добрий чоловік був: мною огонь загребе, то я собі й стою. Не допитавшись у кочерги, він до помела: «помело, помело де царь діти подівав? » А помело сказало: — в мене царь добрий чоловік був: вимете мною піч, то я собі и стою. — И помела не допитався. — Він тоді до сокири: «сокиро, сокиро, де царь діти подівав? » Сокира говорить: - в мене царь добрий чоловік був: мною дрова наруба, положить мене, то я собі й спочиваю. Він знов каже: «долото, долото, де царь діти подівав? » А долото каже: - у мене царь добрий чоловік був: мною дірку продовба, та положить мене, то я собі й лежу. —А змій йому говорить: «чиж то добрий чоловік був у тебе царь: дивись, як він тобі голову побив! а ти кажеш, що він добрий чоловік був. »-И то правда! каже долото. Возьмиж мене, та винеси на кінець хати, на причілок, та кинь через себе, — то де я упаду та загрузну, то там и копай.

От змій так и зробив, и там, де загрузло долото, почав копать-и викопав. И так-то уже вони не діти, а вже стали парубок и дівчина гарненькі — великі вже поросли. Забрав йіх змій, тай несе. От и притомився він, и сів собі спочивати. Тепер він заснув, царівна скає йому в голові, а царевич сидить;аж біжить кінь. Добігає и каже: «здрастуй, Навішній царенко! чи по волі, чи по неволи? » А царенко одказує: -ей, коникубратіку, не по волі, а по неволі. - «Сідайте на мене, каже кінь, — я вас винесу. » Вони взяли и сіли, а змій спить. Ну, він як узяв - та так біжить, так біжить; а змій, як пробудився-побачив, що нема, - як сунув поверх комишу, тоб то в погоню. От вони сидять на тому коню, а Навішній царенко и каже: «ей, конику-братіку, уже припіка: пропадеш и ти и ми! » Уже на коневі и хвіст отгорів: такий-то палючий той змій! Бачить кінь, що невидержка, узяв хвицнув, — сам побіг а вони, бідні, зостались. Як прилетить до йіх змій: «А! каже: кого ви слухаєте? яж вами батько, и царь, то яж вас ззім! »—Ой, таточку! не будем вже слухати нікого. — Ну, цей раз вам прощаю, та тільки не слухайте нікого, » — каже змій.

Опъять забрав йіх змій, тай поніс. Ніс-ніс він и притомився, -- и знову сів спочивати. Заснув змій; царівна в толові йому скае, а царенко сидить;- аж летить чмелик. Приліта, тай каже: «здрастуй, Навішній царенко! » — Здоров, чмелику! — каже царенко. « А що брате, чи по волі, чи по неволі? » каже чмелик. — Ей, чмелику-братіку сюдаб я не зайшов по волі, а вже видно, що по неволі. — А чмелик каже: «сідайте, я вас винесу. • -Ей, чмелику-братіку, коли кінь та не, виніс, а тоб то ти винесеш! -