Про панів-ляхів

Читайте полный текст украинских народных сказок - Про панів-ляхів

Е, то був Потоцький — пан Каньовскій! Багато про його

роасвазують.. Він-то був мисливець; знай, було, на охоту йіз-

днть. Та хіба він сам ' и йіде? За ним, було, ціла зграя людей:

и ѳдотдаі, и псарі, и дойіжйчі...

От, та був собі чумак. Поздихали у його воли— зъубо-

жився так, що нічого не мае... Прийшов до корчми з йідним

батогом. «Сип, шинкарко, горілки! » сказав з горя. Бона вси-

нала— скільки там; чумак сидить ипъе. Входить Потоцький —

пан Каньовський у корчму; чумак побачив, # а його вже всі

знали, — вняв шапку, поклонився... Потоцький до його: «Ти

курець? »— «Курець, ясновельможний пане! »— «А е люлька й

гаманець? > «е, ясновельможний пане. »— «Бреши огню! Як од

разу викрешеш— от тобі сто дукатів, а не викрешеш— сто на-

гайів! » Чумак— нічого робити, треба слухати — достав з кеше-

ні гаман, набив люльку тютюну, взяв губку та крицю, вре-

снув— и викресав. «Гей! одлічіть йому сто дуватів, » гукнув

Потоцький. Одлічили. Чумак радий: триста рублів пак мае!

Жид уже тут біля його й трецця...

От, а шляхтич и почув, що за віщо Потоцький дав чу-

маков! сто дукатів. Узяв купив кремінь, кресало, — може й не

курив ніколи, - перебрався за мужика, пішов, та й сів у кор-

чмі, як буде Потоцький йіхать. Прийіздить Потоцький, увій-

шов у корчму; той зняв шапку, поклонився. «Ти курець? » —

«Курець, ясновельможний пане! »— «А е люлька, кресало й

гаманрць? »— «е, ясновельможний пане. >— «Як викрешеш від

разу — от тобі сто дукатів, а не викрешеш ~ сто батогів у шку-

ру! » Той— такий рад (може, не раз и примірявся вже) приложив губку: кресь! кресь!.. «Е, стой, стой!... Гей, *хлошц!

дайте йому сто батогів в шкуру! » Тут його зараз положили —

давай.... Той кричить: «Я шляхтич, ясновельможний пане!.,

шляхтич у свого круля!.. » — «Гей, хлопці! прибав йому ще сто

батбгів: коли він шляхтич, - хай похлопську не ходить— пан-

ського гонору пе зводить! » Хлопці прибавили... Ще про Потоцького — пана Еаньовскаго. То— у його був

козак Ива, — от и тепер ще живуть у Немирові Йвки, — та

Потоцъкий його дуже любив: куди, було, сам йіде, то вже й

Ива з ним.

Прийшли именини Потоцького. Ива приходить: «Мое оша-

нованне, ясновельможний гране! »— «Мое ошанованнс, Иво! » —

«Поздоровляю ясновельможного пана грана з именднами! » —

«Ну, спасибі, Иво, що не забув! » Виніс йому дуката (а то

три рублі) и дав. «Ну, а твой, Иво, коли именини? я до те-

бе прийду. »— «И! що ви, ясновельможний пане, жартусте! » —

«Ні, Иво!.. А що ж ти мині даси, як прийду? >— «Та в мене,

ясновельможний пане, нічого немае, — що я вам дам? »— «Е,

вже ж так: я тобі тепер, а прийду— ти мині винен дати... »

От, Ива, собі думав, що Потоцький жартус; пішов собі,

та й забув. Приходить той день, що сказав: Ивана там яко-

гось... Потоцький приходе: «Здоров, Иво! з именинами будь

здоров! »— «Спасибі, ясневельможний пане! » Сів Потоцький, ба-

лакас... Сидів-сидів— не дае Иван... «Ну, що ж ти, Иво, мині

нічого не давш? і каже Потоцький. «Ти— мій козак— прийшов

до мене, то я тобі дав три рублі; а я— грап, — ти новинен ми-

ні дати пъятнадцять рублі!...» — «Дё ж я вам йіх, ясновель-

можний пане, візьму? »— «Де хочеш, бери!.. » — «Та в мене не-

ма, милостгаий пане!.. » — «Е, л&йдаф $ал$ан! коли нема пъят-

надцять рублі— верни мойі три!...» Ива— нічого добить— вер-

нув. Потощяий взяв, и шшов до дому. Колись отут скрізь були комисари, от як тепер исправ-

ники: так и роспоряджались, и все... Тільки Потоцький - пан

Еаньовський и йіх не менув: він йіх и бив, — було, ні за що

батожжам одшкварить, — за те й жаловав: обіди, було, Шм

справля такі, як у круля! Жалував...

От, раз призивае поваря: «Шоб був обід! » Виняв кільки

дукатів, дае на *обід. От поварь узяв тийі дукати: «Добре, ка-

же, ясновельможний пане, — буде! » А в Потоцького то всі бу-

ли на жалованні: и поварі, и льокайі— то всі... А над усіма

був найстарший маршалка: він уже всіма верховодив... И ска-

зано—у пана: охвиціантів тих пбвно!.. И кожен брав: то та-

ки— жалования, а то таки: як поварь— на обід, другі там — на

инше.... От, поварь узяв дукати, и зготував обід на скільки там

душ.

Жде Потоцький гостей — комисарів; жде-жде— нема... «А,

лайд&кі, як довго не йідуть!., » Уже б пора и випить и заку-

сить—нема!.. «Гей! покликати мині охвиціантів. » Покликали;

приходять. — •

«Кажу вам: сідайте, гунцволи! » Тіпосідали, обідають: думають.

— справді Потоцький йім шанобу показуе..

Пообідали, повставали. «Дзенькусм яснивельможному пану

за обід! »— «Ге! давай кожен по штирі рублі!.. » — «Що таке,

ясновельможний пане? > — «Кажу, дурні: давайте по штирі руб-

лі! хіба я вас даром годував? рл^ани!.. » Бачать та— нітого

не вдіеш: отдали по штирі рублі. Приносить жид до Вотоцького цетрини и померашц: «Ци

не купе ясновельможний пан? » Узяв Потоцький три пггуки: «Що

тобі за них, жиде? »-— «По десять грошей, яснедельмозиий пане, — «Що?!» — «По десять грошей дасть ясновельмозний пан... >

— «Гей. » гукнув: «поведи його, покажи йому п&лац! » Казачок

повів по палацю жида. А там палац— то так як та церква! по

Ьтінах патрети понаписувані....

Обводив казачок того жида по всьому палацу, вернувся.

«А сцо зпейьонзи, ясновелмозний грапе? »— «Щ6?! дурню, жи-

де!.. А за віщо ти, пся віро, дивився на палац?.. 3 тебе слідув

пів рубля, а я з тебе тільки тридцать грошей взяв... пішов! Же-

ни його!.. » Так жида и прогнали. Потоцысий був дуже справедливий: вже що зробить, то зро-

бить яку там капость, а що справедливий, то так! не любив,

шоб даром його пропадало, — бо й скупий таки був. От и дав

він своему льокайові кожей день рубля на вино: де хоч бери

— бутилка шоб уже йому була до столу.

Тілки раз обидав Потоцький, та й недопив півчарки: хотів

вивірити льокая. Сідае Потоцький на другий день обідать; по-

дав льокай йому знов цілу бутилку. Глянув на його Потоцький

«А де вчорапше вино? > — «Яке, ясновельможний пане? * — «Як

— яке? що вчора невипив! »— «Не було, ясновельможний пане!.. >

— «Як-то не було?! А, л&йдак, ^унцволь, — брешеш! » «Там иль-

ки на деньці, ясновельможний пане, гуща зосталася... півчар-

ки... »— «Подавий мині гущу! щоб було півчарки... подавай

^ал^ан! » Льокай— нічого робити — поставив йому засвойі гроші

ще бутильку... Потоцький взяв, о длив собі півчарки, та й ка-

же: «Ні — це твое! мині твого, дурню, не треба! » И оддав йому

назад цілу бутилку. «Та гляди, шоб ти мині вдруге не плутав,

дурню— не займав панськаго добра, а то я тебе батогами одш-

марую! У Потоцьвого то ліси в й тепер здорові, а тоди ще білыш були— за тогб... А у його були там и лісничі, и куренні, и всі

таи були.. То звісно: панський ліс — врадуть, та й продають.

От довідався пан Потоцьвий, що так його ліси переводить:

«Стой же, я вам дам! » А льовай, що з ним йіздив, и підслу-'

хав, та тим: «Стережіцця, важе, брацця, бо Потоцький дочув-

ся, що ліс продаете, то вазав, що швидко прийіде ліса оглядати.

Ті лісничі, як почули, мерщій позгромаджували свіже гілля,

свижі пеньки снігом поприкривали— и ждуть уже Потоцького.

Коли піднялася така ху#а: світа не видно— мете!... А в

лісі — аж вис... Бачать: підйіздить яеийсь чоловік до куріня, —

вобенявом напъявся, у простій одежині. Зліз з санов; а ті за-

раз и пізпали вже, що то сам пан Потоцький, та й иного...

«Здорови, люде добрі, пустіть воло вас погріцьця! » — «Сідай,

грійся, » важуть.

От, посідали всі біля багаття, и пан Потоцьвий з ними, —

балавають. Потоцьвий и важе: «Продайте, хлопці, мині дере-

ва. »— «Що? яв-то: пансьве добро, та щоб ми продавали?! та-

вого доброго пана... »— «Я вам, важе, и могоричу поставлю. »

— «Могорич, важуть, став— випъсмо, а дерева не продамо: ми

пансьвого добра стережемо, яв ова! » Виняв Потоцкий з саней

бовлаг горілви — тав, може, відрі въ дві, — поставив. Сидять,

пъють... То, бач, він хоч йіх підпойіти: сам там півчарви

випъв, а йіх напувае... Та мужика одуриш!

Попили ту горілву; він усетавилізе: «Продайте, хлопці! »

— «Та раз тобі, важуть, сказали, невіро, що пансьвого добра

не продамо без пана! » Він знову: «А можебви, хлопці, про-

дали!...»— «Гей, хлопці! » гувнув отаман: «авізьміть лиш його,

— чого воно, оця невіра, ручецця? » Хлопці тав и розіпъяли

Потоцького, та й давай шкварить... Ушвварили йому свріз

штани, може, з півсотні: «Ото, щоб ти не підбивав добрих

людей на зле діло!.. Йідь, та нівому й не важи 1..» Потоць-

вий знявся— поМхав, та вже нівому й не хвалицця, чого за-

робев. Потім того збірае він усю свою службу. Зійшлися всі. От він

велить позвать: «Позвіть мині такого-то отамана и таких-то лісни-

чих! > Тих кличуть, а у них уже й душа похолола... «Оце буде!.. »

думають. Прийшли, поздіймали шапки: «Здорови, ясновельможний

пане! чего ясновельможному грапу нас треба? » -«АПотоцькийпоз-

доровкався з ними, тай каже: » «Кажуть— до вас щось прийіз-

дило дерева з мого ліса куповати. »— «Прийіздило, ясновель-

можний пане, — прийіздило! » — «Щд ж ви йому сказали? » — * А

що ми йому сказали, ясновельможний грапе? сказали: не про-

дамо: ми панського добра стережемо, як ока! » — «А він вам— що? »

— «А що, ясновельможний грапе? горілкою хотів підпойіть... » —

«А ви що? > - «А ми.. горілку випили, а його батагами виби-

ли! » — •Ну, добре, добре! так и треба панського добра стерегти!

От-же вам за те, хлопці, по дукату! » Ті подякували и пішли.