Луплене теля

Читайте полный текст украинских народных сказок - Луплене теля

Був собі чоловік да жінка; да нічого в їх не було, тільки одно телятко. Ото воно так жило, як слід, а то якось щось воно й спортилося. Був у їх стожок сіна; то це чоловік підкине, то воно й з’їсть; да все й їсть, і їсть... Той чоловік увійшов снідать да й каже: «Жінко! Що мені робить оцьому теляті? Що вже скільки сіна було, да й поїло. Чи його зарізать, чи що? » — «Ні, — каже, — облупи да на улицю випусти, нехай іде, живе». Він облупив да й пустив.

Іде да й іде теє теля. Аж біжить кабан да й каже: «Куди йдеш, луплене теля? » — «Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша». Дак кабан каже: «Ходім».

Ідуть да ідуть. Біжить баран да й каже: «Куди йдеш, луплене теля? » — «Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша». — «Ходім».

От ідуть. Біжить гусак да й каже: «Куди йдеш, луплене теля? » — «Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша». — «Ходім».

Ідуть да йдуть. Біжить селех да й каже: «Куди йдеш, луплене теля? » — «Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша».

Ідуть да й ідуть. Аж біжить півень. «Куда йдеш, луплене теля? » — «Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша».

От ідуть да йдуть собі. Аж така хуртовина!.. Поставали да й радяться. Кабан каже: «Я побіжу в болото да в мох уриюсь! » А баран каже: «Я побіжу да в дупло влізу». А гусак каже: «Я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь». Селех каже: «Я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь». Півень каже: «І я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь! »

А теля [... ] да зробило хату собі... Зробило сінці і комору, прикоморок... Там усячина є, — жито і мука, усе є... Піч зробило собі в хаті. Пішло дровець назбирало да протопило хату да й лягло на печі.

От біжить кабан да й каже: «Одчини, луплене теля! » — «Не одчиню! » — «Ну, носом прорию». Треба одчинять. Одчинило. Він увійшов да на піл і ліг. А воно на піч.

От біжить баран. «Мекеке, мекеке! Одчини, луплене теля! » — «Не одчиню! » — «Лобом проб’ю! » Воно встало, одчинило. Він увійшов да під піл. А воно на піч таки все дереться.

От біжить гусак: «Одчини, луплене теля! » — «Не одчиню! » — «Ну, носом проклюю! » Воно встало, одчинило. Він під покут та й сів.

От біжить селех да й каже: «Одчини, луплене теля! » — «Не одчиню! » — «Ну, носом проклюю». Воно одчинило. Він під піч у куточок.

От біжить півень, каже: «Одчини, луплене теля! » — «Не одчиню! » — «Носом проклюю! » Воно одчинило. Перед комином жердочка, він і сів на тій жердочці. От, ото вже ночувать їм треба.

Вовк прийшов да в комірку, виїв муку, поїв жито, все сало з’їв да тоді й увійшов у хату да на піч зирк! А теля з печі зирк! Та й каже: «Ей, браття! Вставайте вовка бить! »

Вони повставали, давай його молосова́ть там, бить [... ]. От вони і вбили вовка та й витягли на улицю, да й повходили в хату. Дак півень і каже: «Якби були подали сюда, дак і облупили! »