Краткое описание
Украинская народная сказка «Зарізана жінка » впервые опубликована в 1869 году под авторством Ивана Яковлевича Рудченко впервом выпуске книги «Народные южнорусские сказки». Сказка записана в Немирове Брацлавского уезда Подольской губернии со слов А. Петруняна.
Автор сказки
Украинские народные сказки
Читайте полный текст украинских народных сказок - Зарізана жінка
Була собі жінка, та оддала дочку на чуже село. Така багата та дочка, та иде полями та житами до матері в гості. А вона була вагітна; йійі в дома не пускали—казали: «не йди одна, бо далеко, — сама не виривайся! » Аж вона йде -- аж здибає два діди: йіден сліпий, а другий видющий. От узяли та пропустили йійі від себе трохи, тай стали, тай радяцця обидва діди — кажуть: «Візьмім ми йійі заріжем у житі и подивімся— як у неі дитина лежить: чи до гори ногами, чи головою? » Догнали йійі тай зарізали ту молодицю и поздирали з неі дорогі коралі, и бекешу, и все гарне убранье: и чоботи червоні, и спідницю, и хустку, да взяли да роспороли йій живота геть -и дивились: як у неі дитина лежить. Подивились, тай покінули, а те все забрали. (До низу головкою, а до гори ніжками). Тай прийшли у те село саме, що вона пішла до свого батька в гості, -та там походили у тім селі, тай потрапили як-раз на єйі батька, —дай попросились ночувати: «ми не будем у хаті ночувати, підем на двір: аби в облеці.
От вони переночували у ейі батька у клуні. Ті діди и говоруть: • закопаймо ми сю одежу у сій клуні, — нехай вона закопана буде. » Та закопали на тій порі у тій клуні під сохою. А тут вже розрух зробився: шукають тиі молодиці: порозбігалися скрізь, якою вона дорогою йшла, тай найшли йійі у житі. Привезли до дому, нарадили уже ховати. Плаче мати: «доню моя. голубко моя! Яку тобі Бог смерть дав на дорозі... • Аж приходить знахарка на похорон. Зачали йійі просити, щоб вона ворожила: хто йійі таку смерть зробив? От вона роскинула карти, тай каже: «є у вас люде ті, що ночували? И в вас ті люде ночували: отті-то люде вашу дочку зарізали, — яке було на нейі убрання, то идіть до клуні и шукайте його під сохою, и як знайдете, заставте тих людей, щоб откопали.
Привели тіх дідив, та кажуть: «откопайте нам, дідусю, то, що тут у землі закопано. » Як сказали откопувати тим дідам—так и полилась з них кров ротом и носом: бо вже гріх! Забили йіх у диби, — як зачали питати, як зачали питати; а вони кажуть: « ми зарізали йійі— дивились: як у нейі дитина лежить. » (Вже старі, зостарілися—и свойі, може, були, а не знали, як дитина в жінці лежить! ) Взяли тіх дідив тай спалили в бочках, а дочку поховали.
