Яйце-райце

Читайте полный текст украинских народных сказок - Яйце-райце

Колись-то була птиця- жайворонок царем, а царицеюмиш, и мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила йім та пшениця — давай вони зерном ділицця, От, одно зерно зайве було! Миш каже: «нехай мені буде! » А жайворонок каже: —нехай мені. — Думають вони: що тут робить? пішлиб позивацця, да немає старших йіх: немає до кого йти позивацця. Потім миш каже: «ну, я луче перекушу. » Царь на це діло согласивсь. Миш кілки що узяла у зуби, та в нору и побігла. Тут царь-жайворонок збірає усіх птиць, щоб завоювать царицю-миш; а цариця скликає всіх звірив, — и начала войну. Як вийшли у ліс, — то що звіри хотять яку нибудь птицю розірвать, то вона на дерево; або птиця як возьме, літаючи, бить звірив... Так бились цілий день, а потім у вечері осіли усі опочивати. Коли цариця огляділась - аж немає на войні комашні. Тоді вона приказала, щоб непремінно були на вечір и комашня. Коли це приходить и комашня. Царица й загадала йій, щоб вона у ночі полізла на дерево и за одну ніч поодкусувала піръя коло крил.

Летять, тай летять, тай прилітають до його

брата, - тай тут те саме говорив, що и в його дядька; - таки не получив яйця-райця, Прилітають до його батька, а орел йому каже: «иди у хату, та як будуть питацця за мене, то скажеш, що бачив и на вічи приведу. » Уходить він у хату, а вони йому кажуть: - слихом слихати, царевича у вічи видати! чи по волі, чи по неволі? —Він ім каже: «добрий молодець усе по неволі ходить. » Вони його стали питацця: - чи не бачив нашого сина? бо вже як немає-четверте літо: десь пішов на войну та, мабуть, убили його там. —А він йім каже: «я бачив. але як дасте яйце-райце, той на очи приведу. » Батько орла каже йому: -на щож воно тобі? луче ми тобі дамо багато грошей. —Він каже: «я не хочу грошей, мені дайте яйце- райце. » —Підиж приводь, — зараз тобі и дамо. —Він уводить його у хату. Тоді його батьки так зраділи, а тому дали яйце-райце и сказали: кілки не розбивай нігде на дорозі; а як прийдеш до дому, то погороди загороди великі, а тоді його и розібъєщ.

Він иде, та иде, та так схотілось пить йому... Коли це найшов криничку. Кілки що став пить воду, та якось об цебрину и розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернуть из того яйця... верне, тай верне. Гоницця він за тим скотом; то що с того боку піджене, то цей з цього боку розійдецця... Кричить бідняка: нічого сам не зробить! Коли це — иде до його змія, та и каже йому: «що ти мені даш, чоловіче, як я тобі скот цей изжену в те яйце? » А він йій каже: - А що тобі дать? ——Вона йому каже: «даси те, що без тебе стало дома. » А він каже: — «дам. »—Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, зліпила славно яйце и дала йому у руки. — Він приходить до дому, — а син йому каже (той, що без його родився, як його дома не було): «це ви мене, тату, отдали змійі? — Ну, нічого, тату: якось будем жить! » Батько хоч трохи и зажуривсь, то що робить? —Того сина звали Иваном.

От він зараз и пішов до змійі. Приходить до нейі, а вона йому каже: «зроби мені трое діл, тай підеш собі до дому; а як не зробиш, то я тебе и зъйім! А коло йійі хати був великий луг-кілки оком зглянуть! Так вона йому каже: «щоб ти за одну ніч отой луг викорчував и щоб там изорав и пшениці насіяв, потім зобрав йійі, в скирти поклав и щоб таки в ту ніч с тиі самої пшениці мені булку спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала. »

Він иде до ставка, тай зажуривсь. А там близько був морований стовп, и в тім стовпі була йійі дочка заморована. Він приходить сюда, тай плаче. Вона його питаєцця: « чого ти плачеш? » А він каже: —як-же мені не плакать, коли змія загада таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала: щоб— за одну ніч. Вона його спиталась; «що там таке? » Він йій и росказав. Вона йому каже: «це кілки цвіт, а ягід и ніт! » А потім каже йому: «Як візьмеш мене за жінку, то я тобі усе зроблю, так як вона казала. » Він каже: — добре. — Вона йому каже: » лягай же тепер спать, а завтра рано, щоб устав, та понесеш йій паляницю. » — Ото пішла до того лугу, та як свисне: той луг тріщить, лущить, — на тім місці орецця, пшениця сієцця, — и до світа спекла булку, дала йому; він приніс до неі у хату и положів на столі.

Вона прокидаєцця, —вийшла на двір, тай дивицця на той луг, що кілки сама стерня, та скирти стоять. Тоді йому каже: «ну, справивсь! Глядиж, шоб и друге діло зробив. Та зараз йому и загадала: «шоб ти оту гору роскопав и шоб тудою Дніпр ишов, а коло того Дніпра построй магазин, шоб байдаки туди приставали и шоб ти туди пшеницю продавав на байдаки, и як я встану рано, то шоб це все було готове. »— Він изнов (и)де до того стовпа, тай плаче. Та дівка його питаєцця: «чого ти плачеш? » Він йій росказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже: «це кілки цвіт, а ягід и ніт! лягай спать тут, я це все пороблю. » А сама як свисне:

так та гора роскопуєцця, Дніпр туди иде, коло його магазин строіцця; кілки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видавав купцям на байдаки из того магазина. -- Змія встає тай дивицця, що все так изроблено, як вона йому загадала.

Тоді загадує йому третій раз: «щоб ти сю ніч уловив золотого зайця и раненько приніс мені у хату. » Він изнов иде до того стовпа, тай плаче. Та дівка питаєцця його: «що загадала? » Він каже: — загадала піймать золотого зайця. —Тоді вона каже: «оце вже ягоди настигли: тепер чорти його батька знає, як його и вловить! Одначе, ходім до одниі скали, —там, може, уловим. » Ото прийшли до тисі скали. Вона каже йому: «стань же ти над норою; ти будеш ловить, а я піду та буду гонить из нори, и глядиж: що кілки буде виходить из нори бери його: то золотий заіць!

Ото вона пішла, та гонить. Коли це вилазить гадюка, тай сичить. Він йійі и пропустив. Вона виходить из нори, тай питаєцця його: «а що, нічого не вилазило? » А він каже: -Ба, ні! —лізла гадюка, а я побоявся йійі, щоб не вкусила, тай пропустив. -А вона йому каже: «а, щоб тебе: ото самий зайіць! — Ну, глядиж, — я ще піду; та як буде хто виходить и буде тобі казать, що тут немає золотого зайця, то ти не вірь, а держи його. » Полізла, тай гонить. Коли це—виходить така стара баба, тай питаєцця того парубка: «чого ти, шину, тут шукаіш? » А він йій каже: - золотого зайця. Вона йому каже: «де тут він ужавша: тут його нема! » Сказала це, тай пішла од його. Коли це виходить та дівка, тай питаєцця його: «а що, немає зайця? и ні що не виходило? » Він: - ба, ні: виходила баба стара, та спиталася мене: чого я тут шукаю; а я сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його немає; то я йіні и пропустив. — Тоді вона каже: «чом ти не держав: ото самий зайіць! Ну, тепер білш нігде ти його не піймаєш, хіба я перекинусь зайцем, а ти мене принесеш и положиш на стільці, — кілки не отдавай йій в руки, бо як отдаси, то вона пізнає и розірве тебе и мене. »

Він приніс того зайця, положив його на стільці, тай каже йій: «натеж вам зайця, а я піду уже од вас. » Вона каже: — добре—иди. — Ото він ис тиєю дівкою давай утікать. Біжать, тай біжать. Коли це—вона оглядицця, що то не зайіць був, а йійі дочка, —давай доганять, щоб йіх истребить. Та сама не побігла змія, та послала свого чоловіка. Він біжить за ними; коли вони чують — аж стугонить земля... Тоді вона каже: «оце вже за нами біжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти мене; та як буде питацця тебе: чи парубка и дівки-чи не йшли сюдою? то ти скажеш, ишли, як ця пшениця сіялась. »

не бачив що тоді«чи чи некаже:

Коли це він летить, тай питаєцця того діда: бачив тут-не йшли сюдою парубок с дівкою? » А він ба, йшли. — Той питаєцця: «давнож вони йшли? » Дід: — тоді, як оця пшениця сіялась. — Змій каже: «цю вже пшеницю пора косить, а йіх учора не стало. » тай вернувсь назад. - Змійіна дочка зробилась изнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати. - Прилітає змій до дому; змія його питаєцця: «а що, не догнав? и нікого не стрічав на дорозі? » А він каже: -ба, ні! зострічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь: чи не бачив—ту(т) не йшли парубок из дівкою? а він каже: ишли тоді, як оця пшениця сіялась; алеж та пшениця така, що пора косить; — так я и вернувсь. —Тоді змія йому каже: «чом ти того діда и ту пшеницю не розірвав? то вони самі! Біжи другий раз за ними, та щоб непремінно розірвав. ».

Летить змій. Коли ті чують, що летить изнов змій—аж земля реве, — так вона каже: «ей, летить изнов! зроблюся я манастиром таким старим, що чуть-чуть не розвалицця, а тичинцем; та як буде він тебе питацця: «чи не бачив таких-то? » то скажеш; «бачив тоді, як оце(й) манастирь стройівсь. » -- Коли

це летить змій, тай питає цього чинця: —чи небачив-не шли тут парубок и дівка? -А він каже: «я бачив тоді, як оцей манастирь робили. » А змій каже йому: йіх учора не стало, а цей манастирь уже годів сто, як він стройівсь. — Сказав це, тай вернувся назад. Приходить до дому, тай росказує змійі: - бачив одного чинця, коло манастиря ходив; але я його питавсь, то він сказав, що бігли тоді, як оцей манастирь стройівсь; але тому манастирові уже годів сто, а йіх учора не стало. -Тоді вона йому каже: «чом ти не ростерзав того чинця и Манастиря не розвалив: то вони самі! Тепер я сама побижу: ти нікуди не годисся. »

Ото так біжить, так біжить... Коли ті чують -- аж земля реве и гаряча, — так тоді вона каже йому: «ей, отепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама изроблюсь рибою - окунем. - -Ото прибігае вона, дай каже до тиєі річки: — а що, утекли! —Перекинулась зараз щукою - давай гоницця за тиєю рибою: що хоче ухватить, то він повернецця своім піръям гострим до неі, то вона не візьме його. Гонилась, гонилась, — так таки не вловила, та подумала воду випить. Стала пить; напилась багато, тай лопнула.

Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубку, що був річкою: «тепер ми уже не біймось! ходім до твоєі господи, то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуэш, кілки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене;- а я наймусь у цім селі у кого небудь. » — Ото він прийшов у хату, зо всіма поздрастувавсь, та думає собі: «як же мені не поздрастувацця з дядьковою дитиною? та же вони подумають щось погане обо мні. » Поцілував и дитину дядькову. Як поцілував так и забув за ту дівку.

Ото побув пів года та задумав женицця. Ему посовітували одну гарну дівку, щоб він йійі брав; а він за цю и забув, що його спасла от змійі — змійіна дочка, що була заморована устовпі: ото на ті и заручивсь він. От, перед весіллем, так у ве- • чері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали и ту дівку, що він з нею утікав, — хоть йійі ніхто и не знав, що воно за дівка. Стали бгать шишки; та дівка зліпила з тіста голуба и голубку и пустила до долу, — вони стали живі. Голубка и начала говорить до голуба: «а ти забувсь, як я за тебе луг викорчувала, и там пшеницю сіяла, и с тиі пшениці паляницю спекла, щоб ти до змійі одніс? » А голуб каже: —Забув, забув! — Потім знов вона каже: «а ти забувсь, як я за тебе гору роскопувала и туди Дніпр пустила, щоб байдаки ходили до магазина и щоб пщеницю ти продавав на байдаки? » А він каже: - забув, забув! Потім знов голубка каже: «а ти забув, як ми ходили у двох за золотим зайцем? ти за мене и забув? » А голуб каже: забув, забув! —Тоді той парубок и згадав за ту дівку, — за цю таки саму, що голуби поробила, — та ту покинув, а на ці оженивсь. И тепер так живе добре!