Волохаті люде

Читайте полный текст украинских народных сказок - Волохаті люде

Йіхали люде кораблем по морі, и розбила буря йіх корабель, и усі люде потопились — тільки один чоловик и не втопивсь: умів плавать. Приплів до дошки, та й сів на нейі верхом, думае: як будуть кораблі, то візьмуть и його з собою.

Пливе він день, пливе и другий, — не видно не однісенького корабля. Сидить він на досці, та Богу молицця, щоб Бог помилував його. Коли зачав його вітер приносить до якогось берега, а над берегом була дуже здорова пуща. От він пливе понад берегом и просить Бога: «Коли б у цьому лісі хоч одна душа найшлась така, щоб мене виратувала! » Коли дивиццааж стопіть на березі якась людина, ціла в шерсті. Як побачила його, то с ершу запищала, а далі як скочить у воду: вхопила руками за дошку ту, що він на йій сидів його на берег, та так пищить коло його та роздивляецца! А далі покинула його, а сама побігла в ліс.

Той чоловік дуже плакався, бо з-роду не бачив таких людей страшних; а далі й думає: «Що Бог дасть! буду сидіть: все одно десь прийдецьця тут пропасти... «Коли дивицця — аж біжить (вона) знов и несе три коріньці. Прийшла до його, сама перше разів зо два вкусила, а після тикае и йому в зуби. Він не бере, та дивицця на нейі. Вона бачить, що він не хоче брать, - знов сама кусає и тикає йому в зуби. Чоловік догадавсь — и взяв цей корінець, и зачав йісти; вкусивъ раз аж справді добре; — він иззів його зовсім. Вона оддала и ті два; він и ті попів, бо, звісно, виголодавсь добре.

Вона пищала-пищала коло його, а далі взяла його за руку и повела в ліс аж до своєйі нори. Лізе сама перше в нору и за собою чоловіка тягне. Чоловік ще й гірше злякався, зараз и прийшло на думку, що вже йому довго на світі не жить, що туть йому жаба й цицьки дасть... «Це вона мене

за-для того и привела, щоб иззісти у свойій норі. » — Иде й він у нору: нема що робить! Дивицця: нора здорова, неначе справді хата; замісь полу помощена велика купа комишу. Вона його пустила, а він сів и вже дожидає смерти... Аж ні: не зачіпае!

Пройшов день и другий, -не займа, тільки як сама куди виходить из нори, то його запірає, щоб не виліз та не втік. Прожив він там з год; вже й дитинка в йіх найшлась, — тільки не таке, як слід: одна половина в шерсті, а друга гола! От Вже вона стала йому більш волі давать: вже не запірає, як куди йде з дому, вже йому можна вийти з нори и походить по лісі цьому, що навкруг нори.

Раз якось лучилось так, що йійі дома не було, а він вийшов з нори, та й пішов скрізь лісом аж до моря. Коли дивицця — аж корабель пливе не дуже далеко від берега. И дуже він зрадів, що побачив, людей такіх, як сам, та й зачав просить, щоб вони прийіхали до берега и взяли його з собою.

Карабель приплив до берега, и стали питать його люде ті, що були на кораблі: хто він такий, и звидкіля він, и як він сюди попав? Він йім сказав, що «ми йіхали на кораблі, але хвиля розбила наш корабель — и всі люде, що були на йому, потопились, що тільки я один не втопився: умів плавать, приплив до дошки, виліз на нейі, и мене вітер з дошкою заніс аж у цей ліс. » Корабельщики його и взяли з собою, и стали вже йіхать.

Коли дивляцця - аж прибігла ця людина, що в шерсті, над берег, и побачила того чоловіка, що жив з нею, уже на кораблі... Як запищить, як завищить! та й побігла в ліс. Взяла дитину и прибігла знову до моря: положила дитину на землі, на одну ногу наступила, а за другу потягла.... так и роздерла дитину на дві половині: білу половину вкинула в море, а ту, шо в шерсті була, закопала в землю.