Соломъяний бичок

Читайте полный текст украинских народных сказок - Соломъяний бичок

Жив собі дід та баба; дід служив на майдані майданчиком, а баба сиділа дома, мички пряла. И такі вони бідні — нічого не мають: що зароблять, то пройідять, та й нема. -От! баба и напалась на діда: «Зробі та й зроби мині, діду, соломъяного бичка и осмоли його смолою. »—» Що ти, дурна, говориш на ві-що тобі той бичок здався? -«Зроби, я вже знаю на віщо. » Дід нічого робить - взяв зробив соломъяного бичка и осмолив його смолою.

Переночували. От, на ранок баба набрала мичок и погнала Соломеяного бичка пасти; сама сіла під могилою, — пряде

кужіль и приказує: «Пасись, — пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! » Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь; наскочив на бичка: «Хто ти такий? питає, скажи мині! »--А бичок и каже: «Я бичок-третячок, з соломи зробленний, смолою засмолинний. » Медвідь каже: «Коли ти соломъяний, смолою засмолиний, то дай мині смоли, обідраний бік, залатати! » - Бичок нічого, — мовчить; медвідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддерати. Оддерав-оддерав, та й завьяз зубами, та ніяк и не вирве. Сіпав, сіпав--ні! затяг того бичка бÓ' зна-куди. - От баба прокидаєцця, аж бичка и нема. «Ох, мині лихо велике! де це мій бичок дівся? мабуть, він уже до-дому пішов. » Та мерщій днище та гребінь на плечі, та до дому. Коли дивицця, — ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда: «Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, -иди його вбий! » Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв и закинув його у погріб.

От, на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба уже набрала кужілю и погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль и приказує: «Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! пасись - пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! » Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темнаго лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк, та до бичка: «Хто ти такий? скажи мині! »- «Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолиний. » — « Коли ти смолою ғасмолиний каже вовк, то дай и мині смоли засмолити бік, а то сучого сина собаки обідрали. — Бери! — Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв, та зубами й застряв, що ніяк уже и не оддере: що хоче назад, то ніяк.. Він так вовтузаецця з тим бичком! Прокидаєцця баба—аж бичка уже й невидно. Вона подумала: «мабуть, мій бичок до дому побрів, та й пішла. Коли дивицця: вовк бичка тягає; вона побігла, дідові сказала. Дід и вовчика у погріб укинув.

Погнала баба и на третій день бичка пастись; сіла під могилою, та й заснула. Біжить лисичка: «Хто ти такий? « питає бичка. - Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолиний. « - «Дай мині смоли, голубчику, приложити до боку: сучого сина хорти трохи шкури не зняли! » — Бери! - Увъязла и лисиця зубами, ніяк не вирвецця. Баба дідові сказала, дід укинув у погріб и лисичку. — А далі й зайчика-побігайчика піймали.

От, як назбиралось йіх, дід сів над лядою у погребі, давай гострить ніж. Ведмідь його й питає: «Діду, на ві-що ти ніж гостриш?. «Щоб с тебе шкуру знять, та зробить з тіэйі шкури и собі й бабі кожухи. » — «Ох, не ріж мене, дідусю, пусти лучче на волю: я тобі багато меду принесу. » — «Ну, гляди! » Взяв и випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: -Діду, на ві-що ти ножа гостриш? » Щоб с тебе шкуру знять, та на зіму теплу шапку пошить. » «Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену. » — «Гляди! » И вовка випустив. Сидить, та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: «Скажи мині, будь гаскав, дідусю, на ві-що ти ножа гостриш? » — «У лисички, каже, гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять. »-к -«Ой, не здіймай з мене, дідусю, шкури, я тобі и гусей и курей принесу! » - Ну, гляди! —И лисичку пустив. Остався один зайчик; дід инатодо ножа гострить. Зайчикъ його питає, а він и каже: «У зайчика шкура мъякенька, тепленька—будуть мині на зіму рукавички и капелюхи. » — « Ох, нерія, мене, дідусю, — я тобі стьожок, серьог, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю! » Пустив и того.

От, переночували ту ніч, коли, на ранок, ще ні світ, ні зоря, аж-дер-дер! щось до діда в двері. Баба прокинулась: «Діду, діду! щось до нас у двері шкряботить; піди, подивись. »— Дід вийшов, коли то ведмідь цілий улік меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знову. —дер-дер! Коли вийде - аж повен двір овець вовк понагони в. — От, не забаром,

лисичка принесла гусей, курей — усякойі птиці; зайчік понаносив стьожок, Серьог, намиста доброго... И дід рад, и баба рада. Взяли, попродали овечки, та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так разбогатіли, що не треба лучче. —А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й ростав.