Про литву

Читайте полный текст украинских народных сказок - Про литву

У йіднім селі литвини стали міркувати: скильки-то вони

платять чумакам за тую сіль! Міркували-міркували, а далі й

кажуть: *Чи не можна як добути солі и без чумаків? » От и

прираяли собі — посіяти сіль. «Адже сіють жито— родить; по-

винна вродити и сіль, як посіяти! »

Вибрали, що есть найкраще поле, зъорали, посіяш сіль,

заскородили-и раденькі, що дурненькі: солі вже куповати не

будуть! От, настав весна; хлібй скрізь посходили, зазеленіло—

така руна! (а рік урожайний був. ) А сіль не сходить!... От

вони— що робить? Ходить по полю, толови повісивши: «Не

сходзіць, не сходзіць! »

А на тій ниві, де сіль посіяли, вовки яму вирили, да й

жиють собі. От, один литвин и назнав: «Брацця! каже: тепер я энаю, чому сіль не сходить. »— «А чому? »— «Бо чорти заве-

лись у нас на ниві? » — «Дзе? »-г— «На ниві, там, де сіль посія-

ли » Литвини поняли віри, да зібралась громада — давай мір-

кувать: що воно за нечиста сила завелась на ниві? Доходять

тропу до тийі ями, да ніяк не догадаюця: «Пахадзіло -паб-

радзіло и следу не знаць: ці старая курупаціца, ці маладой

медзведзь» От и прирадили: освятить те поле: «то наша сіль

зійде, як чортяку виженемо. »

Шшли за попом, покликали. Тоді забирають хрести, ко-

рогви, образи— така процесія иде в поле! Приходять на ту

ниву, аж над яму; піп йівангелію читав; дяви спивають: «Да

воскресне Бог! * Співали-співали, читали-читали, вже й свяче-

ною водою кропив піп, — так ні: не вилазить нечиста сила, та й

годі! От громада й присудила комусь треба лізти у яму и по-

дивитись, що там таке? Всі вагаюцця... Громада й присудила:

«Лізьте ви, батюшка, з хрестом в руках: нечиста сила вас не

візьме! »

Батюшка перехрестився: «Ви ж мене, каже, за ногі трі-

майце, а як почну ногамі молоць — живо вицягайце! » От и по-

ліз батюшка, а хрест поперед себе... Коли вліз у ту яму —

тільки трошки ноги зверху, — да як задрипав ногами... а його

чші-дуж, йкоріш и витягли. Витягли — а у батюшки й голови

кат-ма!.. Вовки геть чисто одкусили!..

Литвини бачать, що батюшка без голови, да ніяк не при-

гадають: чи він з головою був, як ліз у яму, чи без голови?

Йідні кажуть: «з головою»; а другі: «Ні без голови! » Супере-

чились-суперечились, та давай битись... А далі: «Хадзьом, ка-

жуть, до матушки: вона мусиць памъятаць: чи була голова у

батюшки? » От приходять, питаюцця: «Ви, матушка, мусите

памъятать: чи була голова у батюшки? » Матушка думала -ду-

мала, та й каже: «Ні, не згадаю! спитайте служанку: вона

вчора, у вечері, мила ноги батюпщі, то певне памъятае! »— Во-

ни приходять до тойі служанки: «Ти, кажуть, вчора мила батушці ноги, то чи не згадаеш: була у батушки голова, а чи

не було? * - «Кула,, каже, була: але дуже хиталася!.. » — «То

там же вона й зосталася! > присудила громада.

Збудовали литвини церкву, да поприходили - аж нігде. й

повернуцьця у тій церкві, така мала! Вони давай радяцьця: як

би ту церкву розширити? От и придумали— росперти. Посхо-

дились у церкву, поставали по під стіною, да й роспірають...

Так пруть, так пруть, наче в тіснойі баби граюцця! Аж иде

чоловік: «Що ви, люде добрі, робите? » — «А хиба не бачиш?

Малу церкву збудовали, дак хочемо йійі розширити, — то ро-

спіраемо... Дак не піддасцця! » — с А щб мині буде, як навчу

вас— як йійі розширити? » ~«Е, братіку, навчи: десять карбо-

ванців дамо! » — «Ну, добре; несіть гроші, да мішок гороху

принесить. » Принесли. От чоловік звелів горох висипати на

підлогу у церкві, — да й роспірати, як роспірали. Литвини ви-

сипали горох, да й принялись за работу. То це: которий ста-

не на горосі, да попре спиною у стіну, то ноги пойідуть на

горосі, а він задом так и гепнецця об підлогу, да: «Ой, як

же, кричить, швидко стіни розсуваюцця!.. Глядіть, щоб часом

уже занадто великою не була! * То так: що стане, та попре

спиною, у стіну, — то так и гримне... Аж сичать сердешні!.. А

чоловів взяв гроші, дай потяг дальш, куди тому дорога була Побудовали литвини церкву, да наставили собі попа *),

— да й пішли у неділлю до церкви. От, приходять у церкву,

*) У Лицві колись вопи вибирались так, що, бувало, накла-

ду ть хуру хліба, як тількі може снасть винести, поки вийід^ть з

двору, — и зачнуть возить ту хуру по селу поки снасть держить;

а коло котораго хазяйіна вісь обломицца, то того хазяйіна беруть

«а попа.