Москаль-шкапа

Читайте полный текст украинских народных сказок - Москаль-шкапа

Біда в світоньку, ек жінкі почнуть орудовать чоловіко-

вим розумом; тоді не тількі, щоб до щастя в худобі чоловік той добрався, а ще й послідне, стало-бить мозольове, дарма

да замарно пійде!.. Вони тількі и ворочають зовсім дурнісень-

кіми чоловіками, у котрих кажуть — ие всі клепкі дома, а над

розумним — дак не встне, бо и цурь-дурня часом скаже. Не дай,

Господи, ек ще лучицьця, що чоловік зовсім дурни, а жинка

вередлива та вигадлива!.. Тоді вже округ горе та потрата. —

У нас, бацця, казка про те е.

Жив колись, кажуть, чоловік один, звався він Хома, та

знаеш, ще й не сам, а й жінку мав, сказать-би то: хазяіЦу.

Собою вони були не дуже заміжні; худибку мали в се5е не-

величку: телицю трейтяку, птиці де-екойі чімаленько-такі: гу-

сей изо три, курей пар дви; свінку, що вже на сало годувалй;

и зодяглися таки, як спроможность йіх була. Усе воно було

сооі добряче, тількі що ж? Жінка сього чоловіка вередлива

була... Воно-то нічогісенько, як вередованне та при багатстві,

та ще и з розумом, а ск без того-вже, то треба б и адзус!..

Та ба! Така натура вже проклятуща удаеця...

Ото жінка Хомова, ек побачить було, що хто-небудь

йіздить на коняці, то так и заздрить очами, и ну корпать очі

чоловікові своему, неначе здрік йійі кусае, и все гірчить йому:

«Купи та купи коняку, щобя такі йіздила, а не ходила пішкі;

такі ж ми хазайінами звемся! На щб се похоже? * — * А защб

я куплю? * Хома мовляе жінці. — «А заробити, сучій сину! * —

«А годувати чім я буду? Тебе в заясле положу? *— «От бач,

проклятий син, ще сварку став заводить, а жінка, ходячі зов-

сім... хочь и опухни!.. Йому не жаль!.. Сказано, дурному, та

нависному....» Хома було искоса на жінку подивицця, — а він

боявся йійі трохі, — у зуби люльку пхне, на голову еломокна-

суне, та й тягу с хати; походить було по надвірью, а об ко-

няці й байдуже.

Жінка Хомова бачить, що грізьбою нічого не візме, то

стала до його лицятись га підгортацьця... Жінкі Ы, прости

Господи! дяволове навождеше чоловікові на сім світоньку, зд мо й на тім світі від ніх не відцуравсся!... Чоловік и не хотів

би чого зробити, або добувати, — гледи жінка е... Гм!... Вони

так и знають, коли прохати об чім свойіх чоловіків, та так

шдгорнуцця, підлицяюцця, що справді й повіришь, тай — бовть,

ек у ко, зел у воду!., помнесся, помнесся, та и вгодить жінці.

Оттак же й Хома послухав, бідолага, своейі жінкі, достав

грошенят карбованцьов из чотирі, та й пошов у город на яр-

монку г щоб купити, шкапу, не так на хазяйство, ек дле жін-

кі. — Ходив він сердега цілісенькій день між народом та між

табунами, — ніяк не найде конякі, щоб, мовляв по грошам ку-

діти. Усе то сім, то десять карбованців, та й то не дуже доб-

ри, та хоропгі: звісно вже— мужиче, роботяще коненя... Ходив

Хома, ходив, витрещав банькі, витрещав, — ніяк не набачить

шкап и; а далі, вже так як об третьому упрузі, назирив він

коненя, мале, сухе, та таке пархате, що аж гречкою усипане;

він до його, та й ну чоловіка питати: «А що, дядьку, про-

сит? » — «А що? плеть ьарбованців! > — «Евва!.. Та батеньку!

сей кінь шага не стойіть; купи лишь у мене оцього куцого, —

шдскочивши, став ціган казати: ~Чі бачь екі моторни та жва-

ви, ще й дід мій на юм йіздив... купи, дядьку! > Хома до ци-

гана, та й ну з ним торгувацьця, а далі и зишлись на цену.

От дав Хома чотирі карбованці, накрили рукі полами, взяли-

ся з цыганом та й кажуть обидва: нехай же Бог помагас!

Сміялися люде, що дурни Хома дав чотирі карбованці за

таку шкапу, що здихать збіралась. Та що ж? Хомі й байду-

же; узяв собі він йійі за повод, закінув повод за плечі та й

цупіть, аж наперед увесь, увесь, сердега, видався, — мовуплу-

зі цілину пахас пахас, — а шкапа сде-еле ногою поверне, та

другою переступить. Хома иде собі, та знай радіе, як його

жінка буде теперя на коні йіздити, да йому голови не гриз-

тиме...

Аж де взялись два мосвалі; один уэяв, видрівав шкапу

від повода, передав йШ другому москалеві, а сам узявся за повод, та й тягнецця. Хома натужився, бідняга, та все за

повод тягне москаля, неначе стерво тес, та в думці розмовляс:

коли б швиденъко за заставу, там верхи сісти б можно, а то

боюсь, щоб людей не зтоптати. Далі ск дойшов Хома до за-

стави, так там люде и начали його питати: «Хома! А що се

ти робиш? На ві-що ти москаля так щіро цупиш на мотузці? »

— «екого москаля? Господь при вас! Хіба у вас банькі поза-

пливали?.. » Хома йім відвічас. «А глянь же сам, коли не

так. »— Хома ек глянув, то й схолонув.. Ище измалку він про

перевертнів чув, як извертаюцця и чоловіком, и свинею, и кіш-

кою и чім завгодно, та й ходять по усюдам и тількі капості

людям роблять... Злякавсь Хома не сміючіся, та кинувши мос-

скаля, ек дризне — так тількі й бачили Хому...

Нескоро вже зустрів Хому кум його Омелько, та й яу

питати: де був Хома? и куди так дуже поспішас? Хома и ска-

зав би, так стидно ж бо, що в дурні так зашівся. Далі куму

каже: «Оце йду на ярмарку, щоб шкапу де купити. » А про

те й мовчить — ні пари з уст, що чотирі карбованці, мов ко-

рова язиком злизала.. Бо у Хоми и ляк надумці, що ажсер-

денько теленькас, а то такі и стидно стало дуже, що він та-

кі дурний та божевільний вдався... «Де вже, каже; изроду шка-

пи не куповавші, та сам задумав куповати! Чі бачъ и огулив-

ся! » 2 ) Далі ск прішли из кумом на базар між гурт, де коні

продаюцця, — глядь Хома: та шкапа, що в москаля перевер-

нулась, знова на тім місці стойіть и мужік екісь знова про-

дав йійі. Хома знова и побледнів, неначе місець в ночі, так

хіндя 3 ) струснула його.. А далі розчумавшісь гледить— кум

його Омелько стойіть біля тоейі шкапн, та й торгуе йійі у

мужіка. Хома підийшов близенько до кума, штовх під бік ру-

кою, а опісля й каже: «Омелько-дядьку! відчипись та від севйі іпйапй: се не коняка, а москаль! » — Э які москаль? » — «Такі

москаль, що ек тількі купіш його коняку, то зараз в моска-

ля и перевернецця... » — «Та що ти кажеш! Батеньку!.. Чи мож-

но ж такечкі зробицьця? »~«Аже ж-то можно, відно! Уже

мойі чотири карбованці пропали на сій коняці; ек тількі я ку-

пів, то зараз и перекінулась у москаля, та й цупітьця у ме-

не з-заду... Я в силу тількі втік. » — «Так цур же йій! » Омель-

ко каже: «Ходім я лучше собі другойі пошукаю, з відьомським

кодлом не вжівесся^..»

Хома після сього ек пійшов до-дому, то жінка и напала

на його, так и почала йому у вічі лізти, та дурием докоряти,

— так, що бідний Хома з того часу зарікся коней куповати,

та жінчине вередованне зповняти. «Цур йому! було каже: чу-

жіх голів слухай, та свій розум май! » Та послі й не слухай

жінкі ніколи.