Краткое описание
Украинская народная сказка «Коза-дереза » впервые опубликована в 1869 году под авторством Ивана Яковлевича Рудченко впервом выпуске книги «Народные южнорусские сказки». Сказка записана в городе Миргороде , Полтавской губернии со слов А. Рудченкова.
Автор сказки
Украинские народные сказки
Читайте полный текст украинских народных сказок - Коза-дереза
Був собі дідо й баба. Та й мали хлопця. Купили вони козу. Та й каже дідо бабі:
— Гони, бабо, козу пасти.
Баба ймила козу, погнала в поле, напасла її, напоїла та й гонить додому. А дідо вийшов, став на воротях в червоних чоботях, ціпком підпирається, в козоньки питається:
— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?
А коза каже:
— Бігла через лісочок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, ухопила води крапельку. Тілько їла, тілько пила.
І дід бабу насварив.
На другий день дідо каже:
— Гони, хлопче, козу пасти.
Хлопець козу напас, напоїв і жене додому. А дідо став на воротях в червоних чоботях, ціпком підпирається, в козоньки питається:
— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?
— Не їла, дідоньку, не пила, дідоньку. Йшла через лісочок, ухопила кленовий листочок, йшла через гребельку, ухопила водички крапельку. Тілько їла, тілько пила.
А дідо хлопця насварив.
І самий іде козу пасти. Та й напас, напоїв та й жене додому. І пішов дідо наперед кози. І став на воротях, у червоних чоботях, ціпком підпирається, козоньки питається:
— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?
А коза каже:
— Не їла, дідоньку, не пила, дідоньку. Йшла через лісочок, ухопила кленовий листочок, йшла через гребельку, ухопила водички крапельку. Тілько їла, тілько пила.
А дідо скричав:
— Та я тебе не пас, та я тебе не напоював?! А ти кажеш, що ні?!
Узяв дід ніж та й лупить * козу. А коза:
— Не мене-е-е!
Дід півбока облупив, а півбока ще ні. А коза вирвалася та й утекла. Утекла коза та й забігла до лисячої хатки. А лисички дома не було. Приходить лисичка додому, а то двері замкнені. А вона ковт-ковт.
— Хто там є в хатці?
— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.
Лисичка йде та й плаче, а назустріч біжить вовк. Та й каже:
— Чого ти плачеш, лисичко?
— Щось у мої хатці є.
— Ходім, може, виженемо. Та й прийшли, та й ковт-ковт.
— Хто є в хатці? А вона каже:
— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.
— Ой, я цего боюся, — сказав вовк та й утік.
А лисичка йде та й плаче. Назустріч біжить медвідь.
— Чого плачеш, лисичко?
— В мої хатці щось є.
— Ходім, може, виженемо. Та й приходять. Ковт-ковт.
— Хто там є в хатці?
— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.
А медвідь каже:
— Ой, я цего боюся. Та й пішов медвідь.
Лисичка йде та й плаче. А назустріч їй мурашка червона лізе.
— Чого ти плачеш, лисичко? — питає мурашка.
— В мої хатці щось є.
— Ходім, може, виженемо. А лисичка каже:
— Як вовк не вигнав, як медвідь не вигнав, то й ти не виженеш.
А мурашка знов каже:
— Ходім, може, виженемо.
Та й приходять. Ковт-ковт у дверці.
— Хто там є в хатці?
— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.
А мурашка каже:
— Я цего не боюся.
Та й полізла, та як ущипне козу. А коза лиш каже:
— Не мене-е-е!
А вона другий раз як ущипне. А коза напудилася та й надвір. А лисичка стала за двері та й крикнула:
— Гу!
А коза як пішла, та й пішла.
