Аудиосказки

Раскраски

Сказки и рассказы

Читательский дневник


©2025 Папины сказки. Внимание! При копировании материалов ссылка на источник обязательна! | Правообладателям

Дідова дочка и бабина дочка

Дідова дочка и бабина дочка

Краткое описание

Украинская народная сказка «Дідова дочка и бабина дочка» впервые опубликована в 1869 году под авторством Ивана Яковлевича Рудченко вовтором выпуске книги «Народные южнорусские сказки». Сказка записана в Канева со слов Маруси Нечипоренко, передал М.Г. Щербак.

Автор сказки

Украинские народные сказки


Время чтения : 3 минут
Возраст 2-9 лет

Читайте полный текст украинских народных сказок - Дідова дочка и бабина дочка


Жили собі дід і баба. Дітей у них не було.

— Діду, діду, що ж ми будем робити? Ми добре жиєм, а дітей у нас нема.

— Ну та що робити, бабо? Берім собі якусь дівчинку та будем мати дочку.

Взяли вони дівчинку за свою. З дуже бідної сім’ї взяли. Вигодували її, виросла гарна дівчина.

І тут баба померла. Дід жениться на другій і бере жінку з дівчинкою. Уже в діда двоє дітей. Ростуть дівчата.

Але бабі дідова дочка не дуже то сподобалася, бо була дуже гарна, а бабина — погана й неохайна. Усю роботу робила дідова дочка, а коли приходив з поля дід, жінка казала йому:

— Це все моя дочка зробила. А твоя ледача, не хоче робити. І каже одного разу дідова дочка:

— Тату, це не мама, це мачуха. То була мама, та вмерла. А ця мене б’є і примушує тяжко робити. Я з нею не можу видержати.

Забирається дівчинка в світ. Дід не хотів пускати, але вона таки пішла. Ішла вона, йшла і дійшла до одного саду. Сад дуже гарний, а на краю яблуня. Така в павутинні, така незачищена. Сіла там дівчинка відпочивати. А яблунька їй і каже:

— Донечко, очисть мене, я тобі в пригоді стану.

Дівчинка очистила її файно, відпочила під нею і пішла далі. Іде та й іде. І так захотілося їй води. Глянула — керничка. Думає вона собі: «От якби там була водичка, щоб я попила трошки». А керничка така брудна, попити нема як. Та й проси дівчинку керничка:

— Почисть мене, дівчинко, я тобі стану у великій пригоді. Дівчинка почистила — і керничка стала як нова. Напилася дівчинка води і пішла далі.

Ішла вона та й ішла, захотілося їй їсти. Подивилася вона вбік, а там стоїть хатинка. Заходи вона в ту хатинку. Дивиться: сидить хліб сірий на столі, проситься в піч. А піч така нечиста, така негодна, що в ній нема як спекти хліба. І проси дівчину піч:

— Полагодь мене файно і клади хліб, щоб спікся.

От дівчинка полагодила гарно пічку, розклала вогонь. В печі гарно нагоріло. Кладе вона хліб у піч і жде, щоб спікся і щоб ним пообідати. Пообідала і рухнула далі.

Коли подивилася дівчинка, а на нозі в неї одного туфелька нема, загубила його коло кернички. І думає: «Що ж мені далі робити? » Рішила вона вернутися назад додому. І не пішла вже старим слідом, а зовсім другою дорогою. А той їден туфельок, що зостався в неї, зняла з ноги і несла в руці. Думала: «Докуплю до него ще їден».

Прийшла вона додому, а мачуха почала знов її сварити.

— Ах ти, сяка-така, прийшла знов додому? Вилазь на піч і сиди тихо.

А свою рідну дочку баба так наряжає, провожає в село. І чує мачуха в селі, що люди говоря:

— Якогось великого пана син хоче женитися.

І так сторошує баба свою дочку. Думає, що її приїде сватати панський син. Той панський син хтів женитися на селянці, а батько йому того не дозволяв. І син з того горя забрався в світ. Попав на ту дорогу, що йшла дідова дочка. Ішов він, кілко йшов, доходи до саду. Сідає якраз під ту яблуню, що її обчищала дівчина. Сів і відпочиває. Дивиться: такі гарні яблука. Ех би вирвати хоть одно та з’їсти! А яблунька йому говори:

— Рви та їж, це твоя дружина мене обчистила, і я стала так гарно родити.

Хлопець здивувався. Що таке? Яка дружина? Встав і пішов далі.

Ішов він та й ішов — і далеко зайшов. І так захотів пити, що в роті сухо стало. Подивився в лівий бік, а там — керничка. Підходи, дивиться: така вода чиста. Побачив він коло кернички туфельок. Що це? Звідки він тут узявся?

— Це йшла твоя дружина і мене загубила, — сказав туфельок. — Від мене в неї пара є, вона зберегла.

— А як же найти цю пару до тебе? — каже хлопець. А туфельок відповідає:

— Хто взує мене легенько і якраз я до ноги буду, ото і є твоя дружина.

— Я ще такого не чув.

Та й пішов хлопець далі. І туфельок забрав з собою.

Іде далі. Іде та йде. Аж натомився. Та й їсти схотів дуже. Став і думає: «Що мені далі робити? Піду ще трохи». Іде він далі та й так хоче їсти. Побачив хатку. «Ану піду я в ту хатку. Може, хоть там щось поїм». Зайшов він туди, а там стіл, а на столі хліб і два пироги. Хліб йому каже:

— Їден пиріг їж, а їден віднеси дружині.

— Якій дружині? Я нежонатий. А хліб йому каже:

— Хто вільно взує цей туфельок, що ти несеш, ото й є твоя дружина. І оддаш їй цей пиріг. Вертайся додому.

Хлопець послухав і вернувся. Приходи додому й говори:

— Батьку, отаке я знаходив. Яблуня мені говорила, керничка говорила і хліб говорив. І сказали, щоб я знайшов ту дівчину, яка згубила цей туфельок. Ото й буде моя дружина.

Бере батько свого сина, бере той туфельок, бере з собою двох слуг і їдуть по селах, міряють на дівчат туфельок, ідуть до кожної хати і міряють на всіх дівчат. То нога велика, то мала, то крива. Уже багато сіл переїхали, а хазяйки туфелька не находя. Пан дивується: з кого то має бути такий туфельок? Син каже:

— Батьку, ви не дивуйтеся, ще сіл є багато. Проїдем і найдем. А мачуха так сторошує свою дочку, так сторошує!

— Ти, дочко, дивися, будь гарна. Чула, глядять ножку на туфельок? А ти, лінива, сиди на печі і не злазь відти. А то я тобі дам!

От уже добираються пан з сином до цего села. Мачуха ще сильніше береться до свої дочки.

— Давай, давай, давай! Підкрасися. А ти, лінива, не злазь з печі, бо я тобі дам.

От уже пан переміряв майже все село. Вже осталося три хати. А мачуха:

— До дзеркала, дочко! Скоро, скоро, а то вони вже в сусіди. Підкрасися файно!

А в дідової дочки той туфельок у пазусі. Сидить вона з ним і не злази з печі.

Заїжджають пан з сином на подвір’я.

— Добрий день, бабусю! Є у вас які дочки?

— О, є їдна.

— Ану дайте її сюди.

— Ідіть, пане, до хати.

Панський син бере туфельок і міряє на ногу бабиної дочки. Нога не залазить у туфельок. А дівка кричить:

— Станьте, пане, о-йо-йой, станьте! Пан каже:

— Підожди, може, вона і взує. А баба:

— Зараз взує, зараз взує, ну дайте сокиру. Ану обрубати ці ножки трохи!

Пан і засміявся. А дідова дочка у той час заплакала на печі. Пан спитав:

— А хто там у вас на печі? Може, й ще яка дівчина є?

— Е, то така-сяка лінива. Та не годиться.

— Нічого, нічого, нам треба поміряти. Давайте її з печі сюди.

— Ану злазь, ніклея. Така невмита!

Дівчина злізла з печі. Панови й синови його ніби дзеркало в очі засвітило. Дівчина взула той туфельок, що в неї був. Пан подав другого туфелька — точно прийшовся до ноги! Хлопець витяг пиріг і подав їй. І пиріг каже:

— Оце твоя дружина.

Забирають її зразу в карету і везуть до пана. Пан лиш виїхав з подвір’я, а баба як почала бити свою дочку! Чого в неї такі незграбні ноги?!

— Отож у тебе й ноги! Як у корови. Та ніклея взула й поїхала до пана, а ти лишилася.

Роби пан весілля. І стала дідова дочка дружиною його сина. Гарне було в них весілля. Тілко музики не було великої. Лиш їдна сопілочка грала.

Читают сейчас

Слушают сейчас