Аудиосказки

Раскраски

Сказки и рассказы

Читательский дневник


©2025 Папины сказки. Внимание! При копировании материалов ссылка на источник обязательна! | Правообладателям

Бідний вовк

Бідний вовк

Краткое описание

Украинская народная сказка «Бідний вовк » впервые опубликована в 1869 году под авторством Ивана Яковлевича Рудченко впервом выпуске книги «Народные южнорусские сказки». Сказка записана в Гадяческом уезде Полтавской губернии..

Автор сказки

Украинские народные сказки


Время чтения : 5 минут
Возраст 2-9 лет

Читайте полный текст украинских народных сказок - Бідний вовк


Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити пищі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був. «Боже, – каже, – милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду». – «А чого тобі їсти? » – каже Бог. – «Чого дай, то дай». – «Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з’їж! »

От вовк мерщій од Бога, трюх-трюх, – так біжить! Та до кобили: «Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з’їв». – «Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти? » – «Вовк! » – каже. – «Та брешеш – собака! » – «Їй-богу, – каже, – вовк». – «Ну, коли ж ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене їсти? » – «А з голови! » – каже. – «Е, вовчику, – каже, – вовчику! Коли вже ти наважив мене з’їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини, – а я все буду пастись, – та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким». – «Чи так, то й так! » – каже вовк та зараз до хвоста… Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику… Вовк не зна вже, чи на сім, чи на тім світі… А кобила як дремене! Аж курява встала. От вовк сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений… Чому було не хватати за горло?!»

От він уп’ять потяг до Бога просить пищі. «Боже, – каже, – милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду». – «Хіба, – каже, – тобі кобили трохи? » Лає: «Хай, – каже, – з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила…» – «Ну, коли ж так, – каже Бог, – то піди, отам над яром, такий ситий баран пасеться, то ти його й з’їж». Пішов вовк. Баран пасеться над яром. «Здоров, баране! » – «Здоров». – «Казав Бог, щоб я тебе з’їв». – «А що ти таке, що ти будеш мене їсти? » – Каже: «Вовк! » – «Та брешеш – собака! » – «Ні, їй-богу, – каже, –- вовк! » – «А коли ж ти вовк, то як ти мене їстимеш? »– «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій – не як! » – «Е, вовчику, каже, – вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу». – «Ставай», – каже. От став він якраз над кручею – така круча! – роззявив рот – так тая пасть аж зяє: от би проковтнув! А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Він – беркиць у яр… Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений… Чи то видано, щоб живе м’ясо та само у рот ускочило?!»

Думав, думав… От пішов знов до Бога просить пищі. «Боже, – каже, – милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду». Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило… Та вже що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив сало – то й твоє: воно нікуди не втече». Послухав. Прийшов на місце – аж лежить сало. Він сів та й дума: «Добре, – каже, – з’їм я його, а воно ж солоне – пити захочеться… Піду спершу нап’юся, а тоді вже…» Пішов. Поки там до річки та од річки, а чоловік оглядиться, що нема сала, повернувся – коли лежить. Узяв тоє сало. Приходить вовк – нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п’є? »

Сидів, сидів… Так їсти – аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити пищі. «Боже, – каже, – милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу…» – «Та й обрид вже ти, – каже, – з тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться свиня, оту й з’їж! » Пішов. «Здоров, свине! »– «Здоров». – «Казав Бог, щоб я тебе з’їв». – «А що ти таке, що ти будеш мене їсти? » Каже: «Вовк! » – «Брешеш – собака! »– «Ні, – каже, – вовк! » – «Хіба ж, – каже, – вовкові їсти нічого? » – «Нічого», – каже. «Коли ж, – каже, – нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть». – «Чи так, то й так! Вези! » Сів на свиню. Прибігла в село. Вона як закувіка – аж вовк перелякався: «Чого се ти, – каже, – кричиш? » – «Та це ж я, – каже, – скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство». Коли це люди як сунуть з хат – з кочергами, з рогачами, з лопатами… Хто що запопав… У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому! ), – потихеньку до свині: «Скажи – чого це такого народу біжить? » – «Та це ж, – каже, – для тебе». От народ як зсадив вовка, як почав пірчить – то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!

Як дерне – та прямо до Бога. «Боже, – каже, – милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець». Бог каже: «Піди, там он йде кравець, – нападеш та й поживишся». Ледве потопав. Перестріва на дорозі. «Здоров, чоловіче! » – «Здоров». – «Казав Бог, щоб я тебе з’їв». – «А ти що таке, що станеш мене їсти? » Каже: «Вовк! » – «Брешеш – собака! » – «Ні, – каже, – їй-богу вовк». – «Та й малий же, – каже, – з біса; ану, я тебе поміряю». Та як укрутить у хвіст руку – давай мірять! Міряв його, міряв… Вже тому вовкові й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]! » Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався… Вовк як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та побіг до вовків: «Вовчики-братики! Таке й таке лихо! » Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить – біда! Аж стоїть дерево. Він на те дерево; заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають… Вовк і каже: «Ні, – каже, – брацця – нічого з цього не буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене – один зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина…»

Стали один зверх одного – така драбина! Тоді верхній: «Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти! » – «Аа-а! – каже, – вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте! » – «Ні, – каже, –не можна; злізай! »– «Постойте ж, – каже, – я на сход душі хоч табаки понюхаю». Тільки що нюхнув та – ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде – так усі й покотились… Оттакий ворох!.. А він тоді драла… Вони за ним; піймали і розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева. «Спасибі, – каже, – Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру! » Та й пішов собі безпешно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив, – по бороді бігло, а в роті нічого не було.

От вам казка, мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам – грошей мішок.

От вам казка, мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам – грошей мішок.

Читают сейчас

Слушают сейчас